***
Часопису цьому вже десять років!
І стільки ж – на землі тебе нема…
Не бачу світу і за кілька кроків –
Опівдні за вікном густа пітьма!
А ніч? Про ніч і говорить не варто…
Вона – як стогону суцільний звук.
Щоб пережить таку смертельну втрату?!
Сама собі не вірю, що живу…
Та нас вже розділяють десять років –
Я стала старшою, ніж ти – тоді…
А сніг лежить уже такий глибокий
І в нім сніжинок – наче сліз в біді!
18.01.16 Харків
***
Час розквіту останніх хризантем,
Вологих днів, наповнених печаллю...
Мов осені запізньої клечання
Чи древній призабутий вже тоте'м -
Час розквіту останніх хризантем...
29.11.25 Ессен - Херне
ЧАС РОЗПЛАТИ
І настає, як бачиш, час розплати:
Тобі нелегко, гидко на душі –
Не зігріва квартира, срібло-злато,
А спогади всі колють, як ножі.
За чим ти гналась? Що хотіла мати?
Чи заздрощі тобі допомогли?
Ось і прийшов жорстокий час розплати
Й сама незчулась звідки і коли!
І вся неправда, що колись ховалась,
Враз вилізла, як в зливу слимаки –
Колись тобі дурити всіх вдавалось,
А час розплати, бач, який гіркий…
Нема до кого прихилитись в горі.
Усіх від себе відштовхнула ти.
Немає друзів. Порожньо… Просторо…
І доля спалює твої мости.
Тепер уже була б і в дружбі вірна…
Тепер би і кохання берегла…
Та все – позаду. А майбутнє – прірва,
Що між тобою й світом пролягла.
Я зі сльозами без кінця й без ліку…
7.02.14 Київ – Ковалівка
***
Час такий, немов іду по кладці,
А не по асфальту чи бруківці,
І сумую знов при кожній згадці,
Що бувають люди - ніби вівці...
І милуюся людьми від Бога:
Чесними, відкритими, простими,
Для яких - лише пряма дорога,
А дорога зрад - недопустима.
17.02.26 Чернівці - Кальнівці
***
Час такий страшний -
Йде страшна війна.
Окупант-фашист -
Про'клята русня.
Не'нависть її
Землю спопеля.
Праведний наш гнів -
Зблизька і здаля!
Славні вояки
Наші - б'ють орду.
Шлях війни гіркий -
Та незламний дух.
Україна вся
Як один кулак.
І втіка русня -
Вічно буде так.
На своїй землі
Справедливий гнів:
Доля у русні -
Попіл,смерть і гній.
23.06.22 Егіна
***
Чекаєм перемоги
Всі як один!
Важкі війни дороги...
І часу плин...
Тяжкі думки щоночі...
Тяжкі й щодня...
Вже виплакані очі...
Війна... Війна...
Страх за близьких і рідних,
Які в бою...
За всіх, поваги гідних,
Що йдуть на прю...
І гордість за країну,
Її синів,
Що не прогнули спину,
Не гасять гнів,
Допоки хижі звірі
Не згинуть всі,
Й часи настануть мирні
Вже без русні!
А поки що тривоги
Війна несе...
Чекаєм перемоги
Понад усе!
8.04.23 Дюссельдорф - Ратінген
ЧЕКАННЯ
В долоні наберу води –
Відчую тисяч крапель свіжість
І зрозумію тиху ніжність
Привабливого слова: «Жди…»
В чеканні – стоголосий біль
І неприборкана надія
На здійснення святої мрії,
Мед сподівань, вагання сіль…
В чеканні – трепет новизни,
Який щомиті зігріває
І в нашій душі засіває
Постійне відчуття весни.
(Із книги "Дарунок долі", Київ, 1990 р.)
ЧЕКАННЯ ВЕСНИ
Німеччиною їду з краю в край -
Картина грудня:
Зелені луки, хоч весну стрічай!
Святкові будні!
Поранена коричнева земля
Весни чекає!
І виглядає вже весну здаля
І птахів зграя...
Та й ми усі чекаємо весни
І допомоги,
Щоб вийшли ми скоріше із війни
У перемогу!
27.12.22 Крефельд
***
Чимчикую без мети...
Навпростець і манівцями...
Ти не можеш вже іти?
Ти втомився до нестями?!
Не спиняйся. Рух - життя.
В діях, вчинках, круговерті.
Там, де обрій - майбуття.
А мета? Мета у серці...
15.12.25 Дюссельдорф
***
Чи я підшукую оці пригоди,
А чи вони вишукують мене?!
І, не питаючи моєї згоди,
Обпалюють незвіданим вогнем,
Даруючи якусь нову' нагоду
Насолодитись невідомим днем...
А я й не заперечую... Змирилась
З втручанням у життя незнаних сил,
Які дарують додаткові крила,
Щоб відкривати дивину краси!
28.01.26 Ратінген
***
Чоловіки і хлопчики змужнілі,
Ми молимося всі за вас щодня,
Щоб обминули вас ворожі стріли,
Щоб згинула бридка, тупа русня!
Щоб всі ви повернулися додому,
До любих матерів, дружин, дітей,
Щоб рани не боліли, зникла втома,
Щоб ви відчули дяку всіх людей!
Схиляємося низько перед вами
За те, що тут, нікуди не втекли,
Щитом стояли перед ворогами
І боягузами, як інші, не були...
Ви гордість наша, ви надія людства,
Не тільки українців, а - Землі!
Своєю кров'ю орки хай заллються
Й росія хай розчиниться в імлі.
20.12. 22
(Із книги "Лютнева лють-1", Харків, 2023 р.)
***
Чорні лебеді чимось засмучені,
Чую серцем: печаль у них.
Може, боляче їм, що приручені?
Може, вітер бажань затих?
Не злітають давно вже над кручею,
Сумно плавають ніч і день,
Лиш стікають сльозою пекучою
Відголоски гірких пісень…
Що за лихо у вас, чорні лебеді,
І який на крилах тягар?
Що за туга в сердечному трепеті,
А в очах – невимовний жар?
Підпливайте до мене, не бійтеся,
Політаємо разом знов –
Як і ви, я між мрією й дійсністю
Розриваюся вже давно…
24.11.01 Харків – Київ
***
Чорніють перші ягоди ожини,
Нагадуючи про минучість часу...
Ще у вогні незламна Україна,
Бо так багато рашської зарази!..
Вони - як тля на листі Батьківщини:
Липке й гидотне недолюдовійсько!
Їх проклинає все: лопух, ожина,
Листочок кожен в полі, в місті, в лісі!
Мерзотники, садисти, душогуби.
Людського в них нічого не лишилось.
Проще'ння їм довіку вже не буде.
Ненавидить їх світ усіх щосили!
Вони вбивають все живе навколо.
Дітей маленьких, звірів диких, свійських...
Не може мати про'щення ніколи
Той, хто служив у армії російській.
16.07.23 Ратінген
***
Чортория вже позаду,
Вижниця летить навстріч...
Я завжди дорогам рада,
Хай хоч день, хоч пізня ніч...
А тепер - це особлива
Радість зранених бажань,
Бо в душі емоцій злива
І ні кривди, ні вагань!
Тільки друзі! Тільки гори!
Лиш криниця! Лиш ліси!
Відступило спільне горе -
Хоч на час - серед краси!
Серед снігу! На дорозі!
Близь обо'чин - Черемо'ш!
Вітер гонить хвилі... сльози...
Трохи плачеться... чогось...
Світ до нас несправедливий.
Як побитий пес, заліг...
Тільки в серці - віра й сила
В Україну - гріє всіх!
17.01.26 Чортория - Вижниця
***
Чотири години - і ми біля моря.
Здається, далеко від нас наше горе...
Та це лиш здається - бо горе у серці...
Воно здоганяє нас навіть у Греції.
Із лютого лютого люто нас нищило,
А ми лиш ставали духовно ще вищими !
Психологів вправи даремні і лекції -
Бо горе у серці не щезло і в Греції!
Його не спиняють ніякі простори:
Ні степ, а ні ліс, а ні море, ні гори...
Воно не стихає у холоді, в спеці -
Воно поруч з нами і в сонячній Греції...
27.05.23 Афіни
***
Чудовий світ і вся земля свята,
Та найсвятіша – Україна наша:
Вона, єдина, в будні і свята
Наповнює життя стражденну чашу.
Вона – єдиний прихисток душі
В усіх країнах, землях, океанах,
Коли розпуки й підлості ножі
Наносять раз у раз підступні рани…
Ми – українці і своя земля
Для нас завжди найкраща в цілім світі,
Ми любимо її зблизька, здаля
І нею вічно щедро відігріті.
Не віддаляють гори, береги
І не роз»єднують недобрі люди…
Нехай не зазіхають вороги
На Україну – долі їм не буде!
Впаде незмінно кара за гріхи:
За зраду, крик дитини, смерть солдата…
І будьте певні, підлі вороги:
Вас, врешті, прокляне і власна мати.
13.06.14
ЧУФУТ-КАЛЕ
По сходах цих ступало стільки ніг,
Що навіть камінь витримать не зміг,
Його здолав не стільки лет століть,
А те, що він за інших міг боліть!
На сходи зморшки-тріщини лягли,
Коли по них розбиті люди йшли,
Несли свої і болі, і жалі,
На камені ступаючи з землі.
Які печалі рвали душі їх?
Який солоний піт по скронях біг!
Які гіркі зривалися слова,
Що аж чорніла спечена трава!..
У Лету канули стрімкі віки —
І гурт туристів жвавий, гомінкий
По цих же сходах поспіша вперед,
Немов урок в історії бере.
І що кому той принесе урок?
Кому і як дається кожен крок?
Кому й які тривожаться думки
Про весь цей світ прекрасно-нелегкий?
На сходах завмираю я на мить —
Невже й насправді каменю болить
Моя незрозуміла всім печаль,
Мій тихий смуток, гострий біль і жаль?!
А кожен крок вогнем століть пече.
І час, як з джерела вода, тече —
Такий прозорий і такий святий,
Хоч набирай в долоні й спрагло пий!
(Із книги "Дарунок долі", Київ, 1990 р.)