***
…І все-таки таємне «Ромодан»
З глибинного дитинства, від бабусі…
Душі такий чудовий світлий стан,
Коли ще я нічого не боюся,
Коли живуть бабусі й дідусі,
А мама й папа – молоді, вродливі,
Коли птахи співають разом – всі,
І – разом! – родять вищні, груші, сливи…
І цілий світ – о будь-якій порі! –
Відкритий, щирий, радісний, веселий,
Так затишно у нашому дворі…
Та що там у дворі – в усіх у селах!
Так добре мати друзів і собак,
І ластівок – в гнізді, шпаків – в шпаківні,
Зрізать на маковія стиглий мак,
І вірить ворожбі старого півня…
Пояснює бабуся: «До гостей,
А дивиться куди – то звідти й гості.»
З сестрою стоїмо біля дверей,
Гостей стрічаєм… Віриться – не просто!
Та приїжджа бабусина сестра.
Коней – аж троє! Сіно на підводі…
Вже смакувати шулики пора.
Стіл у дворі – така ж стоїть погода!
А згодом приїжджають гості ще:
Брати і мами й папи – капітани,
Бабуся пригощає всіх борщем,
І наливає свіжої сметани.
А ми з братами й сестрами скоріш
У «бурти» біжимо чи «завгороди» –
Хтось казку розповість, а хтось і вірш,
Таке роздолля завжди на природі!
У «піжмурки» пограємо, в «квача»,
У «штандера» – такі веселі ігри!
До ночі часу нам не вистача:
Як в березні струмки – години збігли!
…Сиджу, дивлюся з поїзда в вікно:
Там – Новоселиця не так далеко…
Подарував мені так щедро знов
Минуле ромоданівський лелека…
27.04.10 Ромодан – Лубни
***
І грім, і блискавка, і град,
Хоча надворі листопад –
Природа щось наплутала спросоння!
Ввірвався вітер в двір і в сад,
Бо, все-таки, вже листопад –
Нема тепла, нема осоння…
Все відтепліло, відцвіло
І вже холодно-сіре тло
На нас чекає за вікном щоденно…
Аж тут – гроза! І дощ! І град!
Мов повертає нас назад!
Я знаю: все це недаремно!
Це розігріє нашу кров!
Життя поверне в літо знов!
Надіями зігріє душі наші!
О, грім, грими! І падай, град!
Безумствуй з нами, листопад!
Життя завжди – це повна чаша!
А ти – підтвердження того,
Що в пізній осені вогонь
Прихованих відтінків, сила звуків…
Без сумнівів і каяття,
Як найдорожчий дар життя,
Ловлю крижинки граду в руки!..
27.11.17 Харків – Київ
***
Іду й рахую знов широкі східці...
Рахую, щоб не думати нічого!
А стан - неначе брала участь в бійці
Й не поборола підлого і злого...
І треба визнати: програла. Крапка.
Лиш тільки сили втратила до краплі...
Бреду собі - безсила і незграбна -
І стримуюся, щоби не заплакать...
Рахую східці. Східці - не поразки.
І це злегка вспокоює свідомість.
Зате із ворогів зірвала маски.
Бо найстрашніше - звісно! - невідомість....
10.12.25 Ратінген - Дюссельдорф
***
Іду – і з літньою гречанкою вітаюсь,
Так, як учив колись мене в дитинстві папа.
Хто б міг подумати: ось так в житті все склалось,
Що не з полтавками – з гречанками вітаюсь!
Привітні літні люди скрізь у білім світі –
Їм, як нікому, хочеться тепла й уваги.
З життєвим досвідом таким, а – трішки діти:
Звичайне привітання їм дає наснагу.
А на чолі у літньої гречанки зморшки
Такі ж точнісінько, як і колись в бабусі…
Тому пройти повз неї я не можу мовчки,
Не просто привітаюсь – низько їй вклонюся…
Таке щось є завжди беззахисно-раниме
У всіх людей, в яких життя лишилось мало…
І, живучи на острові, вітаюсь з ними,
Немов привіт передаю бабусі, мамі…
22.06.10 Кіпселі
***
І випливають острови назустріч,
Неначе з географії підручник,
Який колись здавався нецікавим –
Задачі краще, креслення чи вправи!..
Життя розставило свої акценти,
Воно впроваджує експерименти,
В яких ми лиш піддослідні – не більше:
Про острови пишу невмілі вірші…
28.06.10 Пердіка – Кіпселі
***
...І відблиск поліровки на столі,
І аромат від змеленої кави –
Це все мачинки пам’яті малі,
Коли ти був незвичний і ласкавий...
Незвичний, бо дивився так, немов
Ти сонцем був засліплений раптово,
Мов рушились основи всіх основ
І – то кричало, то німіло слово...
Магічна тиша світ заволокла,
Вона лилася, ніби мед у травні...
Світ став прозорим, наче він зі скла –
Зникали перешкоди свіжі й давні.
Зима чи літо, осінь чи весна –
Для нас уже це значення не мало!
В ту мить ніхто нічого з нас не знав –
Весна в скляному світі панувала!
Весна в скляному світі і в серцях! –
Змітала всі колишні негаразди,
Нам відкривала безкінечний шлях
До світла, згоди, єдності і правди!
Всі болі розчинялися в імлі,
Не маючи на воскресіння права –
Тьмяніла поліровка на столі
І вичахала ароматна кава ...
15.02.11 Харків
***
Із висоти напів пташиного польоту
Дивлюсь на ліс –
І відкриваються низини і висоти:
Он як заріс
На схилі східному дрімучим верболозом
Аж ген, до дна!
Вузька ріка із назвою Сльоза чи Сльози –
От дивина!
Це ж хто колись придумав назву цю незвичну
Як для ріки!
І ось несуть тепер сльозу землі одвічну
Ріка, струмки…
Пливуть над лісом, яром хмари в високості
Такі легкі,
Мов подруги, що разом вибралися в гості –
Ясні, дзвінкі!
Така краса, що серце завмира від щастя –
Прийшла весна,
Закреслила собою болі й негаразди
В душі до дна!
Й тепер душа співає дзвінко соловейком –
Вона жива!
Природа нас прощає всіх, як рідна ненька,
В весні – нова,
Так, як дитину захищає кожна мати
Від злих, лихих!
…Як нам навчитися – її! – оберігати
Від нас самих?!
11.04.20 Харків
***
І звідки виродки оці
Взялись на лихо?!
І ніж, і камінь у руці -
Вбивають стиха,
Вбивають - голосно кричать,
Радіють смерті.
На них іудина печать -
Довік не стерти!
Ці нелюди на цілий світ
Вже зазіхають.
Грабують протягом століть -
Добра не мають,
Бо награбоване усе
В людських знущаннях!
Їм доля смерті принесе
За всі діяння.
12. 11. 22
ІЗ ВІЧНОГО…
Росте осика
майже у болоті
І біло-голуба її кора
Собою
світ освітлювать не проти
Відтінками природного добра!
Від неї віє ніжністю
й печаллю…
Над очеретом височіє так,
Неначе посила в незнані далі
Якийсь забутий нами
добрий знак…
17.03.09
Київ – Харків
ІЗ ЛІДІЇ ФІЛІППОВОЇ
(переклад з чуваської)
Чувашстан! Край мій чуваський,
Гордо хай звучить завжди твоє ім’я.
Чувашстан! Край мій чуваський,
Хай же множиться і сила, й міць твоя!
Чувашстан! Про тебе кожне слово!
Біль і втрати – через тебе все.
Спалахне вогонь душі і знову
Світ любові промені несе.
Чувашстан! Попутник мій щоденний,
Настрій наш не зіпсувать здаля.
Край Булгарії одвічний, древній,
Не хотіла в рабстві буть земля.
Ми і наперед сміливі будем,
Чувашстан, ти мій надійний друг!
Предків настанови не забудем.
Чувашстан! Ти вірний, сильний плуг.
Чувашстан! Край мій чуваський,
Гордо хай звучить завжди твоє ім’я.
Чувашстан! Край мій чуваський,
Хай же множиться і сила, й міць твоя!
25.07.09 Старий Салтів
ІЗ ЛІДІЇ ФІЛІППОВОЇ
(переклад з чуваської)
Я – ЦЕ Я
Я – це я.
На землі я одна.
Я – це я.
Позабуті слова.
Я – це я.
Суперечки пусті.
Я – це я.
Самота на путі.
Я – це я.
Сильна я в самоті.
Я – це я.
Хвилі слів, не шуміть.
Я – це я.
Жду ранкову зорю.
Я – це я.
Я кричу і горю.
Я – це я.
На землі я одна.
25.07.09 Старий Салтів
***
І знов насу'пилися дві великі хмари,
Хоча чого б їм плакати у парі?!
Були б самотні - то вже справа інша.
Ось я ж не пла'чу - плачуть тільки вірші...
26.06.25 Ратінген - Дюссельдорф
***
І знов на трасі трепетне “Хорол”…
Там, недалеко, є земля священна,
Де степ, ставок, сади і суходол,
Дні – найсвітліші й ночі – темні-темні…
У тій землі – коріння родове.
Вона не відпуска мене назовсім,
В мені, як віддзеркалена, живе –
Незайманий дитинства чистий острів.
Там – молоді закохані батьки,
Там – ми з сестрою в щасті і достатку,
Там – вперше заримовані рядки,
Там – світ, в якому все було в порядку!
Безмежжя степу – простір для душі,
Над полем – жайвір, над ставком – лелека,
І не було причини для тужінь,
Не заважали ні мороз, ні спека!
В тім світі гармонійно все було:
І мудрі вчителі, і вірні друзі,
І, як одна сім’я, усе село,
Мов квітка ніжна на зеленім лузі!
І – зникло все: немає вже дідів,
Бабусі вишили останні квіти…
Нема дитинства – бо нема батьків,
Дорослішають вже й молодші діти…
Щезає світ, в якому ми були
Улюблені й щасливі до безтями,
Де лиш собака у сусідів злий –
А більше злості не було між нами.
Щезає світ із ніжності й добра,
Зозулиних обіцянок – без ліку! –
Неначе хтось безжально покарав,
Хоча за що – не взнаємо довіку…
16.02.08 Хорол – Решетилівка
***
...І знову віха ще одна в житті твоєму:
І ніби ти – окремо, а роки – окремо!..
Можливо, що ми любимо його ще дужче,
За те, що так стрімке воно й скороминуще?
5.09.23 Дюссельдорф
***
І знову дорога нічна... І на небі то хмари, то зорі...
Озера, і ріки, й ліси, і поля, і степи неозорі –
Так ваблять таємно до себе земні та небесні простори!
Й думки, і бажання усі возвеличено-світло-прозорі...
20.10.24 Мюльхайм – Ессен
***
І знову дощ…
Гірчить в горнятку кава…
Одна сиджу – зітхаю і мовчу…
Ріка життя то грізна, то ласкава…
Сумує місто в крапельках дощу:
Екватор дня, і вечора, і ночі
Радів краплинам дощовим, а я
Години рахувала
І охоче
Йшла по екватору свого життя!
8.09.11 Реміх – Мидика
***
І знову Київ – теплий літній день
Радіє звукам щебету й пісень,
А сонце заглядає в очі світло…
Є відчуття захищеності світу:
Минулої зими і квіту літа…
14.05.12 Харків – Київ
***
І знову Київ у свічках каштанів,
Освітлений, як кожної весни,
І знову віра у майбутнє – з нами,
І мрій багато й світлі всі вони!
Каштани сяють на усю Європу.
Та що Європу – осявають світ!
Квітують в Києві багато років –
На них молитися киянам слід!
Несуть красу весною незрівнянну,
І найчерствіші збуджують серця,
І стверджують, що ти живеш немарно,
Що здійсненням бажань – нема кінця!
Свічки каштанів – як свічки надії
На всі прийдешні невідомі дні…
Дай Боже, щастя нашій Україні,
Благослови на мир народ її!
13.05.10 Київ – Тарасівка
***
І знову мжичка сіється крізь сито
Низького неба…
Дерева чорні миті-перемиті –
Аж до не треба…
2.02.21 Долина – Ізюм
***
І знову настає новий осінній ранок
І лащиться щеням до сонної руки.
Моргає з неба тьмяна зірка наостанок –
Й зникає разом з ніччю в глибині ріки...
Такі миттєвості торкаються глибинно
Найпотаємніших куточків у душі –
Це нас об'єднує природа й Україна
У радості й у горя на межі...
13.10.23 Егіна
***
І знову осінь. Жовтень зажовтів –
Твій день щасливий!
У повноті, яскравості садів,
Де груші й сливи!
Де проростають сім'ями гриби
Аж до горіха –
І хоч граблями їх тепер греби
Усім на втіху!
Й горіхи гулко падають униз –
Дарунки жовтня!
... Які щасливі ми були колись:
Печалей – жодних!
Тепер – війна. Проклята і страшна.
Русня скажена
Від люті – що робити вже не зна:
Звірячі гени...
Та жовтень скоро знищить їх усіх
На радість людям –
І запанує знов у світі сміх
І щастя буде!
7. 10. 22 Дюссельдорф
***
(акровірш)
І знову осінь, Іро... Дивна осінь!
Розгойдує достиглий очерет...
Озвучує
Чарівним звуком просинь
Цілющих вод
І літ нестримних лет...
Вечірнє сонце не спішить ховатись....
Обходить берег, пагорби,
Стежки...
І, як давно бабуся біля хати,
На призьбу присідала й з-під руки
На сонце задивлялася ласкаво
-
І ми тепер вдивляємося вдаль
Його очима - сонця! - в небо, в трави...
Читаємо і радість, і печаль...
А час - вже вкотре - змінюється різко...
Світ іншим став. А разом з ним - і ми...
Розкидані по світу, ніби тріски,
Обпечені війною і людьми...
Здається, час - існує поза часом!
Дороги
У клубки переплелись.
Ми їх розплутаємо - хоч не зразу -
І сонце знов освітить даль і -
Вись!
Табун із хмар пощезне з піднебесся,
А сонце буде щедрим для усіх!
Надія в серці кожному воскресне,
А замість туги - буде щастя й сміх.
Дороги всі повернуть в Україну -
І буде українською вона.
Й затягнуться війни страшні руїни.
Настане - навіть восени' - весна!
І знову все владнається
На світі:
Акценти, дії, помисли, слова.
Зросте надія вірити
І - жити!
Стрічати сонце!
Посівну! Жнива!
Освідчуватись в дружбі та коханні!
Добро творити щедрістю й теплом!
І знати, що здійсняться сподівання
В усе найкраще, бо пощезло зло!
А осінь -
Ніжна, трепетна, привітна -
Нам відкриває висі у майбуть!
Яке повітря! Небо! Птахи! Квіти!
Ми знову - в часі - як повинно буть!
5.09.25 Дюссельдорф
***
І знову повернулася зима…
Не лиш до саду – а тепер і в душу…
І вже здається: тільки я одна
Такі страждання відчувати мушу!
Самотність заповзає, наче вуж,
У тріщину непевності й вагання,
І сумніви злітаються чимдуж
В таке – колись без сумнівів! – кохання…
Сніжинка кожна, ніби сіль у біль,
Ще більш роз’ятрює пекучу рану,
А сніг летить і сипле звідусіль,
Мов стверджує: весну стрічати рано!
26.03.12 Харків
***
І знову поїзд їде над Дніпром.
Нічна вода, немовби сажа, чорна…
І скоро ніч уже в пітьму загорне,
Неначе розмішає зло з добром…
Погаснуть і вогні, і кольори,
І тільки поїзд велетенським змієм,
Один-єдиний, у пітьмі зоріє
Та місяць ще позиркує згори…
Сховається за хмару, потім знов
На хвильку вигляне і враз зникає,
Щоб не помітили, що робить Каїн,
Не відрізнили від любові зло…
Погойдується поїзд… Корабель,
Який несе мене на хвилях часу?..
Я засинаю легко і відразу –
В сні кольоровім обійму тебе…
22.02.09 Київ
***
І знову смерті... Нелюди звіріють.
Куди ще більше?!
Розстрілюють і жи'тла наші, й мрії,
Й все найсвятіше...
Цим нелюдськи'м вони, як завжди, повні.
Душа ж - облуда.
Хоч на людей бувають схожі зовні,
Та то - не лю'ди.
То - не'люди. І ми давно це знаєм.
То - збій системи.
То ви'лупків підступних підла зграя
Без клепки й клеми.
І з'є'днання ніяк вже неможливе -
Брак у частинах!
Хай упаде на них вогненна злива -
Нехай загинуть!
За смерть дітей. За спалених і вбитих.
За катування.
За те, що принесли' нам стільки лиха.
За всі страждання.
...Ми проти кари Божої - не проти.
Хай наша - буде тут.
Господня - потім.
18.08.25 Ратінген - Дюссельдорф
***
І знову сниться Греція вночі
(Хоч за вікном полтавський віє вітер
І птаха так розпачливо кричить,
Мов щось важливе втратила у світі…)
Фісташкові сади у снах моїх
(А за вікном – вишнево-яблуневі!)
І хвиля ніжно лащиться до ніг,
Вспокоюючи душу, тіло, нерви…
У снах моїх Скіатос виплива,
І Скопелос за ним, як диво світу!
Краса така на грецьких островах,
Немов природа гімн співає літу!
Церкви всіх островів тепер живуть
У снах моїх, і маяки на скелях,
Що вказують усім на морі путь
(А за вікном – поля колосся стелять…)
Егістрі манить бухтами мене
У снах моїх, наповнених вітрами…
Цей поклик островів – він не мине! –
Таке не забувається з роками!
І Санторіні, й Спетса, і Моні –
Вони і схожі, і ніяк не схожі,
Та кожен з них – уже близький мені –
І розлюбити їх я вже не можу!
5.07.10 Полтава – Харків
***
(акровірш)
І знову сніг накрив траву, ріллю -
Вселенське біло-ніжне простирадло!
А відчуття таке, що вже живу
На цьому світі я не вперше, правда!
Цілую подумки сніги, поля
І насолоджуюсь життям безмежно!
На світі - диво все: кущі, рілля
І Україна наша
Незалежна.
А все, що є.у ній -
Своя земля!
У нас землі -
Позичити - немає.
росія, ніби сарана чи тля,
Украсти хоче
Наші небокраї,
Енергію вкраїнської душі,
Надійність наших свят, пісень, обрядів!
Козацький дух - волошка на межі -
Освітить наші перемоги радо!
13.01.26 Сучава - Сірет
***
І знову сніг у світлі ліхтарів
Летить, кружляє, повертає зиму,
А вітер вилива спізнілий гнів
На місяць березень, в снігах незримий…
Відбілені гілки старих дерев,
Відбілені дороги і стежинки!
Куди весна поділася тепер?!
Кружляє завірюха без спочинку!
Але в душі – і крізь сніги! – весна
Прокльовується проліском тендітним,
Вона, душа, все відчува і зна –
Весні нікуди із життя не дітись!
Розгонить холод, сонцем засія,
Запалить в серці почуття любові.
Можливо, оживе й душа моя,
Відродиться і в погляді, і в слові?..
23.03.09 Харків – Кам’яна Яруга
* * *
І знову соняшники край дороги
Квітують, заціловані теплом!
Трава густа цілує босі ноги,
І сонце-сонях сходить над селом…
Такий безмежно світлий чистий ранок
Народжується на моїх очах,
Жовтогарячий вогняний світанок
Вихлюпується хвилями на шлях!
Душа неначе поглинає в себе
Цвіт сонях і жайвора пісні
І крилами здіймається до неба,
Щоб освітити всі майбутні дні!
30.09.11 Харків - Кременчук
***
І Лубни, й Хорол, і Ромодан –
Це слова із пам’яті дитини,
Це душі таємний світлий стан
Там, за неіснуючим вже, тином…
19.01.12 Київ – Харків
* * *
Із Парфенона видно всі Афіни.
На каменях – історія тисячоліть!
Вуста пошерхлі шепчуть: « Іме, Ніна», –
Я з України привезла палкий привіт.
Культура наша древня, як і ваша,
Щоправда, ваша – значно краще збереглась…
Страждань спили народи повні чаші…
Були тріумфи й перемоги в нас, і в вас.
І хочеться,щоб наше покоління
Культурну спадщину зуміло зберегти,
І всі свої таланти, хист, уміння
Змогло прийдешнім поколінням донести!
16.05.09 Инсурати – Янурими
* * *
І Лубни, й Хорол, і Ромодан –
Це слова із пам’яті дитини,
Це душі таємний світлий стан
Там, за неіснуючим вже тином…
19.01.12 Київ – Харків
***
І небо не впаде землі на груди,
Й земля не щезне із-під ніг твоїх...
І завтра ранок – як не дивно – буде
І падатиме з неба білий сніг...
Тримайся, люба.
Є кінець стражданню.
Бо ж ми не вічні –
І страждання теж.
Хорониш ти своє палке кохання,
Яке було у вас, як світ – без меж!
Немає слів.
Немає і не буде.
Вони тобі не допоможуть, ні.
І щоб тобі не говорили люди –
До тебе прийдуть
Найчорніші дні.
Вони твою переінакшать долю...
Ну, чим тобі допомогти,
Скажи?!
Поплач, як можеш...
Наридайся вволю.
Роби, що хочеш, але треба – жить.
22.01.11 Київ – Харків
***
....І ніч пройшла...
Слова лились рікою.
Сну не було.
Обнявся світ з журбою.
Думки не сплять...
Колючі та болючі.
Безсоння знов
Словами серце мучить...
13.05.23 Ратінген
ІНСТАЛЯЦІЯ
Стара платівка, факел і патрони,
Ліхтар із незапам’ятних часів...
Ця інсталяція різностороння,
Мов об’єднала радість свята й гнів!
А музика сучасна – до не можна! –
Лунає в залі, що оббита вся –
І всотує у себе дошка кожна
Еклектику кав’ярні до кінця!
Усотую і я – куди діватись?! –
Ще півтори години... Є ще час
До потягу... Іще година двадцять...
Розглянути все встигну ще не раз!
Є трубка телефонна. Ще – виделка.
Із рахівниці кілька коліщат...
І мишоловка зверху там, далеко –
Щоб ми не чули, миші як пищать?..
Ще зверху чайник з шлангою з-під душа
І ковзани.І ще якесь кермо...
Ні-ні, я розглядати все не мушу –
Та зір притягує мій все одно!
Ось – клямка від дверей і поруч – петлі,
Можливо, навіть, із-під тих дверей?!
І спогади тривожать душу теплі...
Сьогодні що – вівторок чи четвер?..
Я ніби вся заплуталася в часі,
Хоча ні краплі не пила вина.
Згадалося життя усе відразу...
Це інсталяція цьому вина!
І, вдячна автору, сиджу, розм’якла...
Все згадую давно минулі дні...
І вже не думаю: а що там завтра?
Чи п’ятниця? Чи, може, вихідні?..
І, головне, на потяг не спізнитись!
І на полицю легко впасти ниць –
Й під стук коліс минуле буде снитись
З деталями побачених дрібниць...
25.10.17 Київ
***
І осінь – не осінь... Зима – не зима...
Й душа – вже й не знаєш – жива, нежива…
Від болю – із лютого – щастя нема...
Пишу – хоч і знаю: безсилі слова...
2.01.24 Ваттеншайд - Бохум
***
І плачемо, і дякуємо долі –
Все перемішано в житті так тісно!
Ми розбираємо потроху, звісно,
Завали ці, як сіно у стодолі...
Та часу – обмаль, будні невблаганно
Все підкидають справи і турботи,
Щоденно прибавляючи роботи –
І треба встигнути усе негайно!
... Недавно донька гралась під горіхом –
А вже і в неї підростають доні,
Горішків набирають у долоні,
І сад, і душу озоряють сміхом!
Недавно яблуня цвіла так рясно –
А це вже яблука летять у трави,
Й нові навалюються знову справи...
...А, може, саме в цьому справжнє щастя?..
2.09.20 Харків
***
І – розпогодитись…
І – відійти
Від брудно-сірих цих стереотипів,
Своєю стежкою –
До цілі,
До мети –
Хоча вони ще нечіткі й розмиті…
Своєю,
Лиш своєю!
Лиш сама!
Хоч – всупереч,
Хоч – проти –
Як завгодно!
Нехай надворі осінь чи зима –
Не пори року роблять нам погоду,
А те тепло,
Що зріє у душі
І не дає остуджувати дійсність,
А сумнівів загострені ножі
Завжди для себе знайдуть власне місце…
Без сумнівів не можна.
Це вони
Примушують шукати шлях і вихід
Із лабіринтів болю та вини,
Із лабіринтів помилок та лиха.
Не скаржитись.
Не жалкувати!
Йти
Туди, де сонце сходить і заходить –
І там знаходить паростки мети,
Де їх ніхто ще не знаходив зроду!
19.10.15 Київ – Харків
***
І скільки можуть литися ті сльози?! Я думала, що їх уже давно нема...
Але коли нестерпний біль тривожить душу і безпросвітна настає пітьма,
Вони з'являються, напевно, як підтримка, чи як спасіння – хто це точно зна...
Сльозами й горем біль стікає по обличчю: ти зі сльозами – отже, не одна...
18.09.24 Дюссельдорф – Ратінген
***
Іспаніє!.. І знов твоя краса
Освічує життя до закуточка!
Повітрям волі сповнююся вся,
Немов тремткий осиновий листочок…
Не заважає ні червоний грунт
Чудової старої Каталоньї,
Ні цей, в душі моїй, протестний бунт,
Що визрів з волі вражої і злої!
…В моїй країні знову все не так:
Розділена – на чесних і безчесних! –
Все ділить батьківський худий п»ятак
І вірить, що із нього все воскресне…
Розділена на тих, хто «проти» й «за»,
А не на східних, західних, південних…
А материнська зболена сльоза
Стікає за дітей своїх щоденно…
21.12.13
***
Історія родини і села,
Історія всієї України
В мені від діда-батька пролягла
І житиме до судної хвилини.
Я – українка.
В цьому – суть моя.
В душі –
сади,
солончаки,
дороги,
Лелеки,
дятли,
жайвори в полях –
І не дівається з душі нічого!
Я українка.
Предків кров в мені
Видзвонює весняними струмками.
Я українка до останніх днів
І вчинками своїми
і думками…
Люблю безмежно свій коханий край,
Звеличую його в своєму слові,
Та зверхності в мені ти не шукай –
Світ вартий –
весь! –
безмежної любові.
В усіх країнах є своя краса,
Своя культура в кожного народу,
Немов на житі – вранішня роса,
Чи соняшники
в мами
на городі…
12.06.10 Бухарет - Софія
***
Італія наснилася вночі,
І берег моря, і дерева дивні…
І я благала чайок: «Не кричіть,
Бо наполохаєте неба колір винний,
І розіллється він, як і вино,
На білу полотняну скатертину!»
…Та чайки щось волали знов і знов,
І не мовчали жодної хвилини!
Міняло море різко кольори,
А небо залишалось ніжно-винним
І так дивилося на всіх згори,
Мов почувалося у чомусь винним…
12.04.11 Харків
ІТАЛІЯ, ФЕРРАРА
Ми від’Їжджаємо...
Лишились справа
Фортеці,
башти,
вулиці,
будинки...
Нас проводжає в дальній путь Феррара –
Вже не лишилось навіть півхвилинки!
Немов міраж, розтанули в уяві
І мури стародавні,
І платани,
Поразки у боях,
колишня слава –
Неначе ми дійшли до того стану,
Що дійсність не сприймається
як дійсність –
Вона переплелася із минулим!
І навіть у свідомості – розбіжність:
Чи це було,
чи це лише почулось?!
Венеція попереду...
Дорога
то біля моря стелеться,
то в горах...
Та не зникає з пам’яті нічого –
Феррара наче з нами ще говорить!
Історія струмує безупинно –
Сплетіння між «було» і «є» міцніше,
Ніж фарби з полотном –
в старих картинах,
Ніж слова й почуття –
в ліричних віршах...
29.06.11 Болонья – Венеція
***
І тема війни, і прощання,
Пожежі та вибухів шум –
Печально, що це актуально,
Все те, що сьогодні пишу...
8.01.24 Дюссельдорф
***
І фарби, й звуки - все заходить в вірш,
А там себе поводять всі по-своєму!
І ти не владний вже над ними більш –
І треба це вже, врешті-решт, засвоїти...
19.10.23 Егіна
***
І ще один життя етап
Відійде в північ у минуле...
Не все було у ньому так,
Як нам хотілось!.. Горе... Кулі...
Тож я бажаю нам усім
Опівночі такого року,
Щоб нас лякав лиш справжній грім,
Війна ж - закінчилась до строку!
Негайно! Зараз! В ніч оцю,
Щоб розпочався відлік часу
Без воєн, розпачу, плачу
На всій планеті і - відразу!
31.12.15 Харків